І як залучити інвесторів до реставрації історичного Києва
Дискусії на цю тему не вщухають і сьогодні, через три роки з моменту відкриття оновленого театру.
Сергій Русанов, засновник архітектурної компанії Project7, яка була керуючою компанією зедення будівлі, розповів Mind, як будувався театр, і розвінчав чотири міфи, з ним пов’язані.
Чотири роки тому про Театр на Подолі дізналися всі, навіть ті, хто жодного разу його не бачив. На жаль, його слава – зі знак мінус, і цей шлейф несправедливо тягнеться за театром і до цього дня.
Мало хто знає про те, що це перший театр, побудований в Україні за останні майже 100 років. Що ця будівля посіла призові місця на європейських архітектурних конкурсах. Що про цей об’єкт пишуть у зарубіжній пресі як про сучасний і унікальний український театр. Що в цього театру краще технічне оснащення в країні.
Зрозуміло, чому так – хороші новини менш популярні на відміну від скандалів. Історія з Театром на Подолі тому підтвердження.
Почалося все з того, що в листопаді 2016 року ми відкрили оновлений фасад Театру на Подолі. Це викликало обурення громадськості, і відразу ж виник перший міф.
Міф 1. На місці театру нічого не було
Люди забули, що там уже 25 років стояв покинута, розкрадена недобудова, яка колись починалася будуватись як театр.
Коли з’явилася корпорація Roshen із пропозицією добудувати об’єкт, навіть сам Віталій Малахов, головний режисер і засновник Театру на Подолі, не вірив, що це можливо. Адже за 25 років йому стільки обіцянок давали…
Театр на Подолі – одна з ключових українських театральних труп, яка існує з 1987 року. Без свого приміщення, репетируючи де доведеться, вона гастролювала в багатьох країнах і була визнана у всьому світі. Про театр писали такі видання, як «Таймс», «Обсервер», «Файненшиал таймс». Віталій Юхимович свого часу виконав велику просвітницьку роботу з популяризації українського театру за кордоном. Крім того, творчий колектив Театру на Подолі отримав понад 15 українських і зарубіжних нагород.
Один із випадків стався на третій день робіт. Мені подзвонив генпідрядчик і каже: «У нас труп».
Робочі знайшли його у вентиляційній шахті, коли почали розгрібати сміття в підвалі. Викликали поліцію, встановили за документами особу. Виявилося, це відомий американський гінеколог, якого шукали кілька років його родичі, американське посольство й навіть СБУ. Останнє, що про нього було відомо – міняв долари в банкоматі на Андріївському і зник. Слідів насильницької смерті не було. Мабуть, просто заліз у недобудову через цікавість і впав.
Тож не дивно, що до нас ніхто не хотів зв’язуватися з цим об’єктом. Легше було залишити все, як є. Тому, коли ми показали фасад нового театру, наявність чогось у цій частині Андріївського узвозу викликала здивування в городян.
Відразу ж почалися маніпуляції: «Ви будуєте саркофаг, контейнер, ларьок, величезний торговий центр».
Через різні коментарі в інтернеті на цю тему з’явився другий міф.
Міф 2. Будівля псує історичний вигляд Андріївського узвозу
Почнемо з того, що сам Андріївський узвіз – досить молода вулиця. Раніше це був приватний сектор із ґрунтовою дорогою і церквою. І тільки наприкінці XIX – на початку XX століття узвіз почав забудовуватися гарними будинками.
Це виявилося непросто – такого ніде не було. Ледве-ледве ми знайшли цеглу тих часів у Дніпрі на розібраній будівлі. Закупили невелику частину та привезли до Києва. Але вона виявилася червонуватою, не київського відтінку. Такий компроміс не давав нам спокою.
І тут, коли вже почалися роботи, мені дзвонить генпідрядчик, на цей раз із хорошими новинами:
– На Подолі, є будинок демонтований. Тут цегла є, а її хочуть на смітник вивезти.
– Вона жовта?
– Жовта, із клеймами царськими.
– Забирай все, що є!
Цієї цегли вистачило на фасад. Стіна вийшла товстою, справжньою!
Міф 3. Знесли історичну будівлю
Об’єкт, який був на місці Театру на Подолі, почали зводити 2004 року, а 2008-го роботи припинилися.
Ця недобудова стояла посеред спуску як вставлений золотий зуб, при чому явно більший за розміром, ніж усе інше. Зовні все було обшито пінопластом, а «рюші» явно не справжні. Така собі пафосна латочка, стилізована під XIX століття, яка не мала жодного стосунку до історичного контексту.
Коли ми вперше потрапили в це занедбаний будинок, у нас виникло лише одне запитання: «А де все розміщувати?»
У будівлі катастрофічно не вистачало місця для повноцінного театру.
Тому ми, коли шукали архітектора, проводили конкурс не на тему творчого бачення, а практично підійшли до питання «Хто все це потягне?».
Потрібна була команда, яка розплутає лабіринти сходів, дасть приміщенню нову цінність і впише її в обмежений простір, який вже існує.
Олег Дроздов дав театру фойє. За рахунок великої скляної групи театр стало видно з вулиці. З’явився простір, де люди можуть відпочити. Крім того, є речі, які не помітні глядачеві, але важливі для співробітників театру. Наприклад, у кожному театрі за основною сценою має бути чорнова – для репетицій. У старій будівлі її, звичайно ж, не було. Там взагалі нічого не було, крім головної сцени.
У новій будівлі з’явилися додаткові простори для роботи артистів, а також місце під сценою для розміщення технічного обладнання. З’явилися божевільні можливості для декорацій: можна зробити сніг, дощ, сльоту, можна створювати ще й віртуальні декорації за допомогою лазерних проєкцій.
Але й тут громадськість знайшла, за що зачепитися.
Міф 4. Вода з побудованого резервуара затопить вулицю
Почали поширюватися чутки, що ми побудували величезний резервуар для води, який скоро згниє, через нього почнуться зсуви – і весь Андріївський узвіз затопить.
Ми ж воду відкачали, резервуар почистили, виконали там нову гідроізоляцію, встановили нові насоси, зробили виводи пожежних кранів на фасад будівлі. Тепер пожежна машина зможе під’їхати до театру і використовувати воду з резервуара для гасіння об’єктів на Андріївському узвозі. Взагалі на Андріївському є проблема з пожежним водопроводом, і цей резервуар там з’явився на підставі технічних умов, виданих відповідними службами.
Замість висновку: Театр на Подолі – символ можливих змін
Я знаю багатьох потенційних меценатів та інвесторів, які володіють нерухомістю, пам’ятками архітектури на Андріївському узвозі й не знають, що з ними робити. Просто реставрувати будівлі нікому не вигідно. Потрібно дати їм якісь нові цінності, перетворити в музеї, наприклад. Але коли виник скандал із будівлею театру, багато хто, поспостерігавши за подіями, вирішили почекати кращих часів.
Узагалі ж в Україні приватні гроші – ключовий ресурс. За даними Forbes, за 2019 рік 54% ВВП України зробили 100 найбільших приватних компаній.
Єдине, що радує, – навіть якщо система глобально проти, завжди є окремі люди, яким «треба». У нашому випадку – це глава департаменту культури КМДА Діана Попова й весь департамент культури. Вони разом із нами боролися за театр, ходили по кабінетах, добивалися отримання дозвільних документів, допомагали розв’язувати гострі ситуації.
Я вірю, Театр на Подолі став символом змін. Після цього скандалу почалися діалоги. Держава, громадськість та інвестори вже намагаються знайти точки дотику в нових меценатських проєктах. Адже раніше все будувалося або заморожувалося з волі однієї зі сторін. А суть у тому, щоб прийти до синергії заради великого результату в таких питаннях. І історія з театром нас усіх до цього хоч трохи, але наблизила.
СЕРГІЙ РУСАНОВ, засновник архітектурної компанії Project7
